Президент Володимир Зеленський напередодні зустрічі у «Нормандському форматі» дав інтерв'ю британському часопису TIME (переклад українською).
Хоча розслідування щодо імпічменту у США набирає все більших обертів та все глибше затягує Україну, українська влада намагається зосередитися на вирішенні найбільш нагальної проблеми, якою наразі є війна на Сході. Утім, без активної підтримки міжнародних союзників встановити мир в Україні буде дуже складно, якщо взагалі можливо.
Напередодні чергового саміту у Нормандському форматі Володимир Зеленський дав інтерв’ю кільком провідним європейським ЗМІ, аби ліпше розтлумачити позицію України. Укрінформ публікує власний переклад статті британського часопису “TIME”, що вийшла за результатами розмови із президентом.
***
“Я не боюся запитань про імпічмент”: Як президент України Володимир Зеленський опановує свою роль у найбільшій політичній драмі світу.
У політиці рік - це багато.
Достатньо у випадку Володимира Зеленського (коміка, обраного президентом України), аби переміститися зі знімального майданчика його сіткому у Києві до найбільшої політичної драми світу, в якій американський президент може врешті закінчити імпічментом.
Демократи зображують Зеленського жертвою зловживань владою президентом Дональдом Трампом, незважаючи на те, що Республіканці ставляться до нього, як до ключового свідка, здатного довести невинуватість Трампа. Жодна з ролей навіть близько не відповідає тій, що бажав сам Зеленський, коли напередодні Нового року оголосив про висунення своєї кандидатури на виборах президента, хоча він й знав, що у випадку перемоги робота буде складною та часто дуже неприємною. Упродовж останніх п’яти років Україна перебуває у стані війни із Росією, тож його пріоритетом на посаді президента мало стати недопущення подальших смертей, яких нині нараховується більше 13 тис, й це число зростає.
Це завдання означало б протистояння із Володимиром Путіним, президентом Росії, який відправив війська до України в 2014-ому. Утім Зеленський також рано почав цікавитися Трампом та складнощами роботи із ним. “Який він?”, - спитав він мене, коли ми вперше зустрілися у березні за лаштунками його комедійного шоу, яке він використовував для просування своєї кандидатури на найвищу посаду в Україні. “Він - звичайний чоловік?” Затиснутий між дзеркалом та вішаком з костюмами у гримерній, 41-річний Зеленський видавався впевненим, навіть зухвалим у намірі отримати прихильність Трампа з використанням лише дотепностей та посмішки. “Ми розберемося”, - сказав він. “Упевнений, ми порозуміємося”.
Все вийшло зовсім інакше. У момент, коли Україна потребує американської допомоги найбільше, Трамп зробив все, аби зобразити державу корумпованою, ненадійною та супротивною його Адміністрації. Росія зраділа такій характеристиці. Ключові союзники України у Європі вдягли маску холодної нейтральності, висловлюючи підтримку Зеленському, водночас намагаючись домовитися з Путіним. Зеленський навіть не може розраховувати на відверту підтримку американських дипломатів та посадовців, які палко свідчили про стратегічну й моральну важливість його країни під час засідання Комітету із питань розвідки Конгресу США. Кілька з них подали у відставку під час саги з імпічментом, інші незабаром підуть на пенсію, а один сказав “TIME”, що він “заліг на дно”, бодай до того часу, поки питання України не стане менш токсичним у Вашингтоні.
Зеленський змирився з цим. Коли ми знову зустрілися у листопаді, він постарів та змінився значно більше, ніж можна очікувати за вісім місяців. Він був не лише більш стомлений чи реалістичний, але, схоже, підхопив політичну хворобу, яку сам раніше ненавидів та хотів вилікувати: цинізм. “Я тут живу”, - сказав він, коли ми присіли у президентських кімнатах, оглядаючи подарунки та імпозантні меблі, “як у фортеці, яку просто хочу покинути”. Один із його найближчих помічників, Сергій Шефір, який теж мав кар’єру у комедійній сфері до того, як його друг став президентом, ледве пригадав, як ми зустрілися у березні під час їхнього естрадного шоу. “Це було в іншому житті”, - сказав він мені.
Як і багато людей в Україні, Зеленський стежить за висвітленням розслідування імпічменту, що триває у Конгресі США. Він стверджує, що не детально, але достатньо, аби знати, у вчиненні чого обвинувачує Трампа демократична більшість. Майже кожен свідок, який свідчив у рамках розслідування, підтвердив, що Трамп цього літа заблокував 400 млн дол допомоги Україні, як спосіб тиску на уряд Зеленського. Відповідно до цих свідків, метою Трампа було змусити Україну допомогти у його переобранні, розпочавши неправдиве розслідування діянь політичних конкурентів Трампа, зокрема його головного суперника під час кампанії-2020, колишнього віцепрезидента Джо Байдена, чий син Гантер був членом ради директорів української енергетичної кампанії. Кілька ключових свідків назвали це “quid pro quo”, або послуга за послугу. Демократи заявляють, що це рівнозначно хабарництву. Трамп та його союзники відкидають слухання як “гонитву за відьмами”, покликану зруйнувати його президентство.
Зеленський та його помічники мовчать стосовно слухань, не бажаючи втягуватися ще глибше у політичні сварки свого найважливішого союзника. Тож у інтерв’ю “TIME” та трьом іншим ЗМІ 30 листопада він торкнувся не питання у центрі імпічменту - чого хотів Трамп - а лише своїх власних мотивів. “Слухайте, я ніколи не говорив із президентом з позиції quid pro quo. Це - не моє”, - сказав він. “Я не хочу, аби ми виглядали, як жебраки. Утім, вам слід розуміти. Ми перебуваємо у стані війни. Якщо ви - наш стратегічний партнер, то не можете блокувати будь-що для нас. Як на мене, йдеться лише про справедливість, а не про quid pro quo”.
Для Єрмака це означало місяці обговорень цих розслідувань, ухвалення рішення, чи розпочинати їх і як оголосити громадськості. За його словами, увесь час він дотримувався одного принципу: “Зеленський та його команда за жодних обставин не втручатиметься у внутрішню політику США”. Їм вдалося дотримуватися цієї лінії достатньо довго, аби інформатор порушив питання про поведінку Трампа й Джуліані стосовно України. До початку вересня, коли інформація про цю скаргу дійшла до Конгресу, пакет допомоги Україні був нарешті затверджений.
Полегшення Єрмака тривало недовго. З початком розслідування щодо імпічменту у вересні його країна знову була втягнута в центр партійного протистояння у Вашингтоні, однак цього разу його транслювали по телебаченню. “Чесно кажучи, ми втомилися від цих обговорень”, - сказав він мені у своєму офісі 4 грудня, в день, коли судовий комітет Конгресу розпочав новий раунд заслуховування свідків та дебатів. “Весь час, поки ви обговорювали це, люди гинули на війні на Сході”.
Війна розпочалася як реакція Росії на українську революцію, яка в 2014-ому поставила країну на шлях зближення із Європою та примусила очільників старого режиму шукати притулку серед своїх покровителів у Москві. У лютому цього року Кремль завдав удар у відповідь, надіславши підрозділи для окупації українського кримського півострова. До весни російські сили розпочали більший конфлікт у регіоні, відомому під назвою Донбас - частині промислового району на сході. Мільйони людей з того часу покинули зону боїв. Озброювані Москвою сепаратисти взяли під контроль два великі міста на Донбасі. Утім, незважаючи на початок цього року роздачі місцевим російських паспортів, Путін не виявив зацікавлення у поглинанні цих територій Росією, вірогідно, налаштований продовжити “загнивання” конфлікту, що постійно стримує успіхи сусіда, його економіку та применшує шанси інтегруватися із Заходом.
Це - головна драма, на якій намагається зосередитися Зеленський, особливо з наближенням України до нового шансу на мир. 9 грудня у Єлисейському палаці в Парижі він має вперше зустрітися із Путіним. Під час перемовин колишня телезірка, яка перебуває на посаді заледве 6 місяців, протистоятиме ветерану КДБ, який перебуває при владі два десятиліття та раніше вже переможно вів жорстокі війни.
Поза межами поля битви ситуація теж розвивається прихильно до Росії. Розслідування щодо імпічменту збило з пантелику американську політику стосовно Європи. Низка дипломатів США із найбільшим впливом у регіоні, або покинули свої посади у знак протесту проти ставлення Трампа до України, або надали кричущі свідчення проти Трампа у Конгресі, або зробили одне й інше.
Тим часом Трамп та його захисники розпочали повторювати ухильні твердження Путіна, нібито українські політики, а не російські шпигуни, втручалися у президентські вибори в США в 2016-му. Це прямо суперечить американській розвідці, яка вже давно дійшла висновку, що Путін наказав своїм агентам викрасти та розповсюдити секрети кампанії Гіларі Клінтон. Утім Трамп продовжив звинувачувати Україну. Путін був у захваті. “Слава Богу”, - сказав він учасникам бізнес конференції за два тижні до мирних перемовин у Парижі. “Ніхто більше не звинувачує нас у втручанні в вибори у США. Тепер вони обвинувачують Україну”.
Зеленському не залишається іншого вибору, ніж довіритися німецьким та французьким дипломатам, які виконуватимуть роль посередників під час перемовин у Парижі. У намаганні достукатися до цих держав, він запросив два їх провідні ЗМІ на інтерв’ю 30 листопада разом із журналістами з Польщі, найзатятішого союзника України у ЄС.
Один із них поставив, здавалося б, пряме запитання: чи довіряєте Ви Путіну? Для Зеленського це був прекрасний шанс висловитися про мучителя його народу та заробити кілька легких балів вдома. Однак, він підійшов до цього інакше. “Я взагалі нікому не довіряю”, - сказав він. “Політика - це не точна наука. Саме тому в школі я любив математику. Все в математиці було мені зрозумілим. Будь-яке рівняння зі змінною можна вирішити з однією змінною. Але в цій ситуації ми маємо всі змінні”. Зеленський стверджує, що навіть серед союзників “нікому не можна довіряти, кожен має лише власні інтереси”.
Важко було винити Зеленського у тому, що він почувається самотнім. За два дні до того він телефоном говорив із канцлером Німеччини Ангелою Меркель, яка довго дотримувалася лінії стосовно України, вимагаючи дисципліни серед європейців навіть коли деякі з них закликали до припинення санкцій, накладених на Росію за її напад на Україну. Однак німецька стіна навколо Зеленського тоншає, коли йдеться про німецькі інтереси.
Навіть у той час, як Меркель готувалася до перемовин у Парижі та закликала Путіна до участі в них, вона поспішала завершити енергетичний проект із Росією, що потенційно може нашкодити економіці України наступного року. Відомий під назвою “Північний потік 2”, новий трубопровід доставлятиме російське паливо по дну Балтійського моря до Німеччини в обхід України. Уряд Зеленського щорічно втрачатиме близько 3 млрд дол доходів від транзиту газу до Європи. У порівнянні з цим 400 млн дол допомоги, затриманих Трампом улітку та восени, є малою сумою. “Якщо його буде збудовано, Україна дуже постраждає”, - розповів “TIME” голова державної газової компанії України Андрій Коболєв. “Єдиний спосіб зупинити це - санкції США”.
Утім, це видається малоймовірним, щонайменше до початку 2020-ого, коли трубопровід буде введено в експлуатацію. Багато чиновників США, які очолювали спротив цьому проекту, зокрема Джон Болтон - радник Трампа з питань національної безпеки - покинули Адміністрацію, а розслідування щодо імпічменту зменшило пріоритетність питання у американському порядку денному стосовно України. “З відходом цих посадовців”, - говорить Коболєв, - “у США стало значно менше людей, охочих обговорювати з нами це питання. І це мене дуже бентежить наразі”.
Зеленського це також турбує. Однак він може мало що зробити без підтримки США. Незважаючи на кількість загиблих, що зростає щотижнево, регулярні нічні обстріли поблизу населених районів, а також постійну загрозу снайперського вогню, єдина активна війна у Європі не часто фігурує у вечірніх випусках новин в Парижі, Берліні чи Лондоні. Зустріч 9 грудня стане першими великими мирними перемовинами упродовж більш ніж трьох років - затишшя у перемовинах протягом якого тисячі українців були вбиті на власній Батьківщині. До цього майже не було проривів у конфлікті й мирні перемовини тривали колами, ніби це й було їх єдиною метою. “Люди приходили на ці зустрічі з наміром, аби нічого не сталося”, - сказав Зеленський.
Він має сумнів, що цього разу буде інакше. Господар саміту, президент Франції Еммануель Макрон у листопаді зробив кілька заяв, які схвилювали українців. Росія більше не є ворогом НАТО, сказав Макрон, і до неї варто ставитися як до партнера. У інтерв'ю “the Economist” французький лідер також висловив думку, що військовий союз НАТО, який гарантував безпеку Європи після закінчення Другої світової війни, пережив “смерть мозку” і може більше не мати бажання захищати своїх членів від нападу.
Заяви, яким зраділи посадовці у Москві, зумовили сутичку між Макроном та Меркель. Повідомляється, що під час приватної вечері у листопаді німецький канцлер сказала Макрону, що вона вона втомилася “збирати уламки” після його руйнівних заяв. “Знову й знову я мушу склеювати чашки, які Ви розбили, аби ми могли сісти й разом випити чаю”, - заявила Меркель, відповідно до “New York Times”.
Коли його спитали про цю заяву під час інтерв’ю, Зеленський виглядав здивованим. “Він дійсно сказав це?”, - здивувася президент, маючи на увазі Макрона. Зеленський не звертав багато уваги на європейські сварки, у нього було вдосталь проблем вдома. Із наближенням мирних перемовин, прихильники жорсткої лінії та військові яструби всередині України звинуватили його у капітуляції перед Росією, а його рейтинг почав вільне падіння. Однак, він відмовився схилятися до їх вимог повернути Донбас силою.
“Я не робитиму цього”, - сказав він нам. “Я не можу відправити їх туди. Як? Скільки з них поляже? Сотні тисяч і потім почнеться повномасштабна війна в Україні, а опісля - в Європі”.
Під кінець інтерв’ю з’явився останній шанс спитати у нього про розслідування щодо імпічменту, хоча тема раптом видалася дрібною у порівнянні із пожежами, з якими бореться Зеленський. Він не відкинув це запитання, хоча точно розумів, наскільки небезпечним воно було, наскільки високим був ризик розгнівати обидві сторони у внутрішній суперечці суперсили. “Утім, я не боюся запитань про імпічмент”, - сказав він із вимушеною посмішкою.
Його послання для США та інших “імперій” - це прохання пам’ятати, що Україна - самостійна держава, а не лише інструмент в іграх іноземців. “Я б не хотів, аби Україна стала уламком на мапі, на шахівниці великих глобальних гравців, аби хтось міг переміщати нас, використовувати як прикриття, як частину якоїсь домовленості”. Однак, якщо перші шість місяців перебування на посаді й навчили Зеленського чогось про світ, то це тому, що альянси можуть змінюватися так швидко, як і примхи світових лідерів. “Саме тому”, - сказав він, коли ми встали для прощання, - “на запитання, кому я довіряю, я щиро відповів: нікому”.
Саймон Шустер
Фото: Paolo Pellegrin—Magnum Photos for TIME