Чи стане ФРН країною мігрантів і чи чекають там українців
Трохи більше, ніж через 2 місяці, а точніше – 1 березня 2020 року в Німеччині набуде чинності «Закон про імміграцію кваліфікованих робітників» (німці спромоглися втиснути всю назву в одне слово – Fachkräfteeinwanderungsgesetz). Він відкриває двері в країну для працівників із так званих третіх країн, тобто країн, які не входять до Євросоюзу. Отже, в тому числі й для українців.
Закон був ухвалений ще в червні, але на цьому тижні уряд вирішив порадитися з роботодавцями, профспілками та експертами щодо того, як краще його втілювати в життя.
«Ми повинні запропонувати привабливі умови праці та привабливе соціальне середовище», – закликала канцлерка Ангела Меркель.
Її завдання, як очільниці уряду, дбати про економічне зростання країни, але ж для цього сьогодні банально не вистачає робочих рук. Згідно з останнім опитуванням німецької ТПП, 56 відсотків німецьких компаній вважають брак кваліфікованих працівників найбільшим ризиком для свого бізнесу. При цьому третина компаній вже наймає іноземців, оскільки закрити вакансії власними ресурсами не вдається, не вистачає і робочих із простору Європейського Союзу, яких зараз у Німеччині мешкає 2,5 мільйона.
«MADE IN GERMANY» ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ НА «MADE IT IN GERMANY»
Гаслом нової кампанії по залученню працівників стало «Зробіть це в Німеччині» («Made it in Germany»). Для робочих мігрантів це означає можливість зробити у ФРН кар’єру.
Але ж це зовсім не означає, що можна прямо зараз пакувати валізу та починати мріяти про індивідуальну євроінтеграцію.
З 1 березня дійсно буде простіше отримати візу, з якою можна буде вирушити в Німеччину без контракту на руках і протягом півроку шукати роботу прямо на місці (раніше це могли робити лише «академічні» кадри).
Увага: для отримання такої візи треба спочатку зібрати певний пакет документів. Зокрема, потурбуватися про підтвердження диплома, запастися сертифікатом Гете-інституту про закінчення мовних курсів, довести свою фінансову спроможність. Адже всі витрати по перебуванню в Німеччині протягом місяців пошуку претендент буде нести сам, на жодні соціальні виплати з боку німецького уряду він розраховувати не може.
Щодо процедури визнання документів про освіту, то її обіцяють спростити. Для випускників ВНЗ це дещо простіше, для професійно-технічної освіти – складніше і до того ж, дорожче. І, до речі, зовсім не гарантує «автоматизму».
Підтверджувати кваліфікацію також доведеться. Чи не єдиним винятком є IT-фахівці при наявності досвіду роботи не менше 3 років і запропонованої німецьким роботодавцем зарплати на рівні 4020 євро та вище (тобто наймач уже впевнений у кваліфікації свого майбутнього співробітника).
Украй важливим є те, щоби при оформленні документів і пошуку роботи не потрапити на шахраїв, які, здається, обов’язково активізуються при появі можливості заробити на довірливих громадянах.
АЙТІШНИКИ, МЕДСЕСТРИ ТА МЕТАЛУРГИ
Тим, хто має твердий намір попрацювати в Німеччині, слід уважно вивчити попит на професії. Їх перелік уточнюється щопівроку.
Загалом можна сказати, що найбільш затребуваними є IT-фахівці та розробники програмного забезпечення, молодший і середній медичний персонал (як для лікарень, так і для догляду за людьми похилого віку).
До речі, саме в галузі медицини, де брак робітників оцінюється в 40 тисяч одиниць, робиться найбільше кроків для пошуку кадрів. Профільне міністерство створило Німецьке спеціалізоване агентство з охорони здоров'я та сестринських професій (DeFA), через яке клініки та інші зацікавлені заклади можуть шукати фахівців.
Відчувається також дефіцит кадрів з математики, інформатики, природничих наук, а також у сферах будівництва і готельно-ресторанного бізнесу, зокрема, мова йде про електриків, механіків, кухарів, електротехніків, металургів тощо.
Окремо хотілося б сказати про кадри «академічного рівня». Ще з 2012 року наукові працівники можуть отримати так звану «Синю карту» («Blue Card») на постійне проживання. Але для цього вони повинні мати дійсно добре місце роботи з річним доходом не менше 53 тисяч євро. Проблема – в тому, що в минулому чимало наших фахівців їхали до ФРН (і не тільки до ФРН), де не змогли влаштуватися за фахом, не в останню чергу тому, що не змогли підтвердити кваліфікацію.
Нещодавнє дослідження Фонду Бертельсманна довело, що серед 36 членів Організації економічного співробітництва та розвитку Німеччина посіла лише 12 місце у рейтингу привабливості для іноземних вчених. Отже в ФРН є відносно небагато кар'єрних можливостей для людей, які отримали наукові ступені у країнах, які не є членами Євросоюзу, а рівень безробіття для вчених-мігрантів у Німеччині навіть перевищує середній показник ОЕСР.
Вимогу про визнання професійної кваліфікації фахівці вважають слабкою стороною і нового закону.
Так само не дуже (поки що) обнадійливими є перспективи для щасливчика, який знайде роботу, привезти до Німеччини всю родину.
АЗІЯ І ЛАТИНСЬКА АМЕРИКА
Варто підкреслити, що, порадившись, німецький уряд вирішив зробити ставку зовсім не на, так би мовити, близьке зарубіжжя у вигляді країн Східної Європи. А на такі країни, як Бразилія і Мексика, Індія, В'єтнам і Філіппіни. Тобто країни, які наразі є «виробничими майданчиками» світу, в яких розмістили свої виробничі потужності провідні компанії. Громадяни яких є працелюбними, витривалими та… невимогливими.
Закон, безумовно, обіцяє нові можливості й для українців. Однак, насторожує зауваження про те, що стратегія уряду ФРН у цьому питанні передбачає співпрацю «лише з зацікавленими країнами, які не мають проблем із відпливом умів». Чи підпадає Україна під це визначення? Питання відкрите.
ЛЮДИНА ШУКАЄ, ДЕ КРАЩЕ
Як сталося так, що в державі з населенням понад 83 млн людей не вистачає власних кадрів?
Фактор старіння – це одне.
Окрім того, німецькі фахівці шукають кращої долі в інших державах. Це нормально. За офіційною статистикою, щороку із ФРН емігрують понад 25 тисяч німців. Їдуть переважно до Швейцарії, Австрії, Великобританії, Нідерландів, Іспанії. Де або платять краще, або клімат приємніший.
До Німеччини, за даними Федерального відомства з праці, торік прибуло 60 тисяч робочих мігрантів із-поза меж ЄС.
Тим часом, за оцінками, в ФРН не вистачає щонайменше 250 тис. кваліфікованих робітників.
«Якщо ми хочемо зберегти наш рівень добробуту, ми маємо забезпечити, щоб кожне робоче місце було заповнене», – заявив міністр економіки і енергетики ФРН Петер Альтмаєр.
Водночас від майбутніх роботодавців вимагатимуть надавати новим працівникам допомогу з удосконалення мовних навичок, пошуку житла і загалом – адаптації до життя в чужій країні. Як зазначила уповноважена федерального уряду з питань інтеграції Аннетт Відманн-Мауз, важливо не повторювати старі помилки. «Неправильно було систематично не інтегрувати так званих гастарбайтерів у 1950-60-х роках», – заявила вона. «Те, чого не вистачало турецькому шахтареві першого покоління гастарбатерів, треба надати сьогоднішній філіппінській медсестрі», – додала вона.
Отже, турецькі робочі мігранти підняли німецьку економіку в середині минулого століття. Сьогодні це завдання стоїть перед іншими націями.
Дехто називає новий закон чи не «революційним», адже до цього часу Німеччина відмовлялася називати себе «країною імміграції», зараз вона фактично це робить. Через те, що провадження, якими до цього часу регулюються питання перебування робочих мігрантів і шукачів притулку в країні, не дуже розрізняються, гальмується поповнення нової робочої сили. Але ситуація може змінитися.
Адже Німеччина не хоче, як підкреслила канцлер Меркель, переносити свої виробничі потужності за кордон. Вона хоче, щоби це було насправді Made in Germany. Хай і чужими руками.
Ольга Танасійчук, Берлін