Про зарплатню керівника “Укрпошти” українцям уже відомо аж “до копійки”. Але звідкіля така точність?
1 мільйон 866 тисяч 808 гривень. Лише “ліниві” ЗМІ цими днями не оприлюднили такі цифри. І мало хто з українців, побачивши їх, уточнюватиме: “Що це? Річний бюджет невеликого селища? Загальний заробіток людини, яка після сорока років праці виходить на пенсію? Гроші, які витратять на підготовку одного українського спортсмена до Олімпійських ігор? (суми, до речі, співставні). Більшість же одразу “впізнає” цю цифрову комбінацію: саме стільки, згідно з фінансовим планом “Укрпошти” на 2020 рік, отримуватиме щомісяця генеральний директор відомства Ігор Смілянський. Звісно ж, такі заробітки у найбіднішій, як кажуть, країні Європи більш ніж дивують. Але колеги про це вже багато написали. Ми ж здивувалися точності (ледь не до копійки) розрахунків. Звідкіля вона? Чому, приміром, не 1 мільйон 900 чи 1 мільйон 850 тисяч? І з’ясували: чому...
Наші менеджери – як Гейтс. Але, на відміну від нього, нічим не ризикують
Вперше про “захмарні” прибутки нових на той час топменеджерів “Укрпошти” у пресі і соцмережах заговорили улітку 2016-го, коли стало відомо, що “стартовий” оклад керівника відомства – понад 333 тисячі гривень. “Фіксована ставка – 333 400 гривень на місяць. А далі бонусна система KPI (оцінка ключових показників ефективності роботи посадовця. – Ред.), яку розробляють”, – хвалився тоді представникам ЗМІ ще не “покусаний” “заздрісниками” Смілянський... У 2017-му виплати очільникові відомства збереглися на тому ж рівні (приблизно 3,9 мільйона гривень за рік). Зате дехто із заступників Ігора Юхимовича заробив понад 6 мільйонів (у середньому – 500 тисяч гривень щомісяця). Надалі ж оклади топменеджменту “Укрпошти” зростали, наче гриби після дощу. Тож у “звітні періоди” – кінець кварталу, півріччя, року – зростав рівень обурення суспільства. І у 2018-му, коли Ігор Смілянський отримував майже по 600 тисяч, і у 2019-му, коли його доходи зросли більш ніж удвоє – до 1,4 мільйона на місяць. Але ж тоді і “рядовим” поштарям аж у два етапи зарплати підвищували... Загалом – на 12%! І тепер, коли до “начальницької” суми приплюсували ще майже півмільйона...
При цьому реакція поштового гендиректора на намагання медійників і активістів “покопирсатися” в його калитці ставала дедалі жорсткішою. Приміром, Смілянський опублікував у Facebook гнівний коментар такого змісту: “Шановні (або не шановні) ботоферми, що розганяють за дорученням декого тему зарплат 2017 року в Укрпошті, я все знаю і бачу. І навіть знаю прейскурант, але я радий, що дав Вам можливість трохи заробити”... Ось так – “заробляйте на мені із панського плеча”.
При цьому очільник відомства забув написати, що під його орудою заробляти припинила... сама “Укрпошта”. Якщо, приміром, у 2015 році, до “пришестя” нового топменеджменту, відомство задекларувало 53 мільйони гривень чистого прибутку. Мало, як для такого підприємства. Але однак добре – у порівнянні із 2016-м, коли вже підлеглі Смілянського відзвітували про 188 мільйонів... чистого збитку. У 2017-му ця сума зросла до 203 мільйонів, у 2018 – до понад 500 мільйонів. І лише торік підприємство вперше за нового керівництва вийшло “у плюс”, отримавши 600 мільйонів чистого прибутку. Як-то кажуть – не минуло й трьох років... То і справді – чому б не спрямувати приблизно чверть усього доходу багатотисячного підприємства на зарплати керівникам?
Тим паче, що сам Ігор Смілянський “скромно” порівнює свою персону із американськими селф-мейкерами. “В українців є поняття таке: якщо людина – багата, то вона обов'язково щось вкрала. Вважаю, що це неправильно. У США Білл Гейтс і Марк Цукерберг – кумири дітей, а у нас про це не говорять дітям, – дивувався топ-менеджер. І жодного слова про те, що згадані мільярдери створювали свої компанії “з нуля”. А він – прийшов “на готове”, до структури із десятками тисяч працівників і з величезною кількістю рухомого й нерухомого майна (лише поштових відділень – понад 11,5 тисяч!) І Цукерберг, а особливо Гейтс, у перші місяці своєї роботи навряд чи могли навіть мріяти про доходи Смілянського, котрий “зі старту” почав заробляти по 333 тисячі гривень (майже $13 тисяч за тодішнім курсом) на місяць...
Хорошому менеджеру – гідну зарплату. Та як оцінити “хорошість”?
А звідкіля ж беруться такі загадкові цифрові комбінації у зарплатних відомостях керівників державних підприємств? Майже півтора року тому у відповіді на журналістський запит в “Укрпошті” пояснили: “Зарплата Ігора Смілянського складається з посадового окладу (на той час – 744 600 гривень), розрахованого відповідно до постанови уряду, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень – 15% від посадового окладу – та премії у відсотках за умови виконання вимог контракту”. Звісно ж, ці умови у відомстві вважають комерційною таємницею...
Але, маючи так би мовити “відправну точку”, з’ясовуємо: у відповіді йдеться про постанову Кабінету міністрів №859 від 19.05.1999, останні зміни до якої вносили позаторік у вересні. Згідно із документом, на розмір посадового окладу керівника підприємства впливають: середньооблікова чисельність працівників, вартість активів підприємства або чистий дохід від реалізації товарів (робіт, послуг), за даними останньої річної фінансової звітності. Також розмір окладу можна визначати “у кратності до мінімального посадового окладу (ставки) працівника основної професії” відомства. При цьому обирають найвигідніший для керівника зі згаданих критеріїв. Тобто, апріорі підприємство може працювати у збиток, а зарплата його менеджменту від цього жодним чином не постраждає (нонсенс для бізнесу, але не для державних підприємств в Україні). Окрім хіба що преміальних виплат. Але й тут є певні “нюанси”. В “Укрпошти” усі ці показники (окрім хіба що прибутку, про що йшлося вище) – максимальні. Підприємство – третій роботодавець у країні (понад 72 тисячі працівників). Має одну з найширших мереж, якій будь-який банк може позаздрити. Понад 1 мільйон квадратних метрів нерухомого майна у власності. І так далі... Тож, відповідно до урядової постанови, на керівника “Укрпошти” поширюється дія пункту 5 Додатку: “вартість активів становить більш як 30 мільярдів гривень, або річний чистий дохід від реалізації товарів (робіт, послуг) становить більш як 10 мільярдів гривень, або середньооблікова чисельність працівників – більш як 20 тисяч осіб”. Максимальне співвідношення окладу керівника до мінімальної ставки профільного працівника (листоноші) на підприємстві – 200. Це ж, до речі, стосується і НАК “Нафтогаз”, і деяких інших державних монополістів. Тобто, навіть за умови, що керівництво того чи іншого підприємства палець об палець не вдарить, щоб платити підлеглим більше встановленої державою “мінімалки” (зараз – 4723 гривні), начальству – цілком законно! – можуть нарахувати оклад у... тримайтеся, панове, – майже мільйон! (4723×200 = 944600 гривень).
Далі ж – додаткові нарахування, передбачені як згаданою урядовою постановою, так і індивідуальними умовами контрактів, які віднедавна укладають із керівниками держпідприємств. Приміром, згадані 15-відсоткові “режимні” надбавки. Також державний топменеджер може розраховувати на “матеріальну винагороду за ефективне управління держмайном за рахунок частини чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства”. І головне – премії! Постановою передбачені диференційовані показники та розміри преміювання за підсумками роботи за:
– квартал – у розмірі до трьох місячних посадових окладів керівника підприємства;
– рік – у розмірі до двадцяти чотирьох місячних посадових окладів керівника.
При цьому “у разі наявності заборгованості підприємства із виплати заробітної плати у квартальному або річному звітному періоді розмір премії за такий період може становити не більше 20 відсотків максимально дозволеного показника”. Тобто, навіть якщо підлеглі місяцями не отримуватимуть заробітної плати, керівник, “як покарання” одержить не майже 23 мільйони гривень річної премії, а “скромні” 4,5 мільйони!
Панове, чи ж не час “щось у консерваторії міняти”? Принаймні, у цій частині. Адже постанову, нагадаємо, ухвалювали наприкінці 1990-их, коли заборгованість із зарплатні була звичним явищем і насправді рідко залежала безпосередньо від керівників підприємства чи галузі. Тепер ситуація змінилася! Захищені статті бюджету, попри все, виконуються. Зрештою, тепер у топменеджерів новомодне “КРІ”!.. І до того, як визначати цей коефіцієнт, до речі, також є питання. Якось дивно: державні підприємства із року в рік декларують збитки, а зарплати їхніх керівників ростуть і ростуть. При цьому не лише результати роботи цих структур, а й перебіг їх реформування в Україні чомусь визначають не у цифрах прибутків чи наданих послуг, а у речах, оцінити які можна хіба що суб’єктивно. Що ж це за КРІ у нас такі специфічні?
У випадку із “Укрпоштою” згадаймо хоча б про так званий “поштовий” експеримент, про закриття “безперспективних” поштових відділень у сільській місцевості.
Сотні тисяч людей потерпають, скаржаться, ідуть до суду. А у поштовому відомстві задоволені: і на утриманні відділень заощаджують, і на зарплатах поштарів, і на витратах на доставку преси й кореспонденції. І “начхати” при цьому на проблеми газетярів, які втрачають передплатників через те, що їхні видання доставляють читачам не щодня, як належить, а раз на тиждень, або й рідше... І мало кого хвилює, що подекуди для листонош за щастя не те що на пів-ставки працювати, а й на 0,25, 0,2 і навіть 0,1... І “плювати”, що ставки, зазвичай, встановлюють на рівні мінімальної зарплатні в державі. Тож кожне її підвищення для наближених до начальства поштових фінансистів – немов серпом по бандеролі...
Цифри – для роздумів...
А ось на свої прибутки нашим топменеджерам (і не лише Ігора Смілянського
маємо на увазі), звісно ж, не начхати. При цьому головні менеджери, операційні директори, CEO ні на мить не сумніваються: вони заслужили, аби отримувати у 100, 200, 300 разів більше, аніж “звичайні” співвітчизники. Може, деякі розрахунки від Укрінформу змусять їх, або бодай тих, хто формує умови їхніх контрактів, замислитися?
Зробімо, це на прикладі керівника “Укрпошти”, який отримуватиме понад 1,8 мільйона за 160 “із хвостиком” годин місячної праці. Добре, підприємство, яке очолює Ігор Смілянський, справді велике. І нагальні питання, які доводиться “розрулювати” на рівні керівника, можуть виникнути й у неробочий час. Тож цілком ймовірно, що помічники, секретарі, заступники, очільники інших підприємств і відомств телефонують Ігорю Юхимовичу навіть вночі. Отже, “накинемо” до його робочого часу ще по дві години на день. І при підрахунках використовуватимемо “кругле” число – 200 годин праці.
Отже: 1866808 : 200 = 9 334
Саме стільки керівник “Укрпошти” заробляє за годину перебування на роботі. Не помилимося, якщо констатуємо: мільйони наших співвітчизників лише мріють про таку... місячну зарплату. І вже точно – більше половини українських пенсіонерів хотіли б отримувати такі виплати – бодай раз на два місяці. Аби усвідомити “прірву” між тим, як держава оцінює працю тих, хто на неї працює, ще кілька спостережень і підрахунків:
1. 6 тисяч гривень – середньомісячна (лише обіцяна на нинішній рік) зарплата підлеглих Смілянського, українських поштарів, – це 38 хвилин роботи їхнього керівника.
2. Аби отримати середню місячну зарплатню вчителя, Ігорю Смілянському доведеться попрацювати (із незабороненими перекурами, телефонним розмовами з дружиною, задоволенням фізіологічних потреб – топменеджери, як і принцеси, також ка...ють) 52 хвилини.
3. Середня зарплата прем’єр-міністра Олексія Гончарука у 2019 році (60 479 гривень) “коштуватиме” Смілянському 6,5 годин роботи.
4. Аби заробити стільки, скільки торік отримував за місяць найбільш високооплачуваний урядовець – Арсен Аваков – 100 тисяч гривень, главі “Укрпошти” доведеться невтомно трудитися майже 11 годин! А ми тут скаржимося, що зарплати міністрів у нас “захмарні”!
У скільки годин (а найімовірніше – хвилин) роботи Ігоря Смілянського держава й роботодавці оцінюють вашу місячну працю, рахуйте самі...
І роздуми – майже без цифр
Загалом же автор не належить до тих, хто, почувши про чужу високу зарплату, починає плюватися і використовувати ненормативну лексику. Автор прекрасно розуміє, що праця топменеджерів підприємств, які, по суті, охоплюють цілу галузь, має оплачуватися належним чином. І їхні доходи справді повинні у 20-30 разів перевищувати розмір середньої зарплатні по країні. Тим паче, що той же Ігор Смілянський має майже 20-річний досвід роботи у великих міжнародних структурах. Але... зарплата ледь не удвічі більша, ніж у Президента США, і у 50 разів вища, ніж у глави Української держави, – це не перебір?
“Не перебір” – навіть так сказав би автор, якби продемонстровані керівництвом “Укрпошти” КРІ справді вражали. Приміром, підприємство на порядок збільшило прибутки, а не переводило тисячі працівників на роботу на 0,25 окладу... І аби “середній” оклад у відомстві був... ну хоча б 30-40 тисяч гривень. І аби результати роботи забезпечувалися за рахунок інновацій, зміни підходів, цільових капіталовкладень, а не пошуку відділень, які б іще можна було закрити, чи товарів (мийних засобів, крупів, канцелярії), які листоноші, немов “представники оптових компаній” разом із пенсіями розносять по оселях українців – для додаткового заробітку для свого підприємства і, схоже, “на зарплати начальству”...
Зрозуміло, що на кожен із наведених журналістами різних видань, які про це писали, аргументів у менеджменту “Укрпошти” знайдуться свої контраргументи і спростування. І, судячи, з усього, до їх пошуку у відомстві підійшли ще й як серйозно. Адже після чергової хвилі “зарплатної істерії” у ЗМІ Ігор Смілянський не став виправдовуватися за принципом “сам дурень і користолюбець”, як бувало раніше. А взяв паузу. До 12 лютого, коли обіцяв зібрати журналістів і до копієчки “препарувати” свій січневий заробіток, аби позатикати роти “заздрісникам” та “невігласам”. Тож за якихось три тижні на нас чекає продовження серіалу “1 мільйон 866 тисяч 808 гривень – 2”.
Олександр Радійчук, Київ