Результати археологічних експедицій у тисячолітньому Хотині вражають навіть учених

Хотинська фортеця у 2007 році увійшла у перелік «Семи чудес України». Колись вона була одним із найбільших військових форпостів Османської імперії. Могутнім захистом українських земель. Тут пройшли великі історичні битви. За фортецю боролись князі та імперії, під її стінами гинули тисячі воїнів. Але, як переконують буковинські археологи, місце, де тепер стоїть фортеця, цікаве не лише дослідникам козацького періоду. Адже тут знаходять докази поселення давніх слов’ян, трипільської культури і навіть людей кам’яного віку.

РОМАНТИКА ЧИ ВАЖКА ПРАЦЯ?

Археологічну експедицію науковців і студентів Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича під керівництвом кандидата історичних наук Миколи Ільківа організовують на території Хотинської фортеці вже понад 10 років поспіль. І щороку вдається знайти все більше нових фактів про це цікаве і насичене різними історичними подіями місце. Найчастіше експедиція може складатися із 30-40 чоловік. А в деяких випадках чисельність групи перевищує і сто осіб.

«Самотужки проводити такі значні за обсягом і масштабністю дослідження дуже складно, а подекуди - просто неможливо. Тому над цією роботою працює ціла група, – розповідає керівник експедиції Микола Ільків. – Серед нас є як досвідчені фахівці, так і студенти, які на основі дозвільної документації проводять археологічні дослідження. Окрім наших студентів історичного факультету, до таких експедицій ми намагаємося залучати і волонтерів. Дуже часто в наших експедиціях беруть участь гуртківці з різних шкіл області, на базі яких функціонують їхні шкільні кафедри. Вони також цікавляться краєзнавством, зокрема й археологією».

- Як часто проводите такі археологічні експедиції в нашій області?

- З приводу якоїсь періодичності, систематичності важко говорити. Як правило, ми проводимо подібні дослідження щороку в літній період. Вибираємо якийсь один важливий, цікавий в різних планах об’єкт і проводимо експедицію. Також намагаємось вести поверхневі дослідження впродовж цілого року, щоб виявити на майбутнє такі перспективні об’єкти для більш детальних, масштабних досліджень. Склалась така традиція, що впродовж більш як 10 років таким першочерговим об’єктом наших археологічних досліджень у Чернівецькій області була Хотинська фортеця. Насамперед це пов’язано з тим, що і для нашого регіону, і для України, і навіть для південно-східної Європи загалом це є унікальний об’єкт. Те, що ми бачимо візуально – автентичні, оригінальні, вцілілі різноманітні укріплення, мури, замок, само собою, - це одне. Але земля у собі таїть значно більше інформації. Тому що фактично вся територія цього об’єкту в давнину була густо забудована і рештки тих забудов зберігаються у землі.

ВІД КАМ’ЯНОЇ ДОБИ ДО КОЗАЦЬКОГО ПЕРІОДУ

Дослідник пояснює, що проводити археологічні розкопки саме в Хотинській фортеці досить зручно.

- По-перше, це неподалік від міста. Не поле чи ліс, як ми часто проводимо розкопки, годуючи комарів (сміється – авт.). Тут у цьому плані набагато комфортніші умови. Крім того, є всестороннє сприяння адміністрації заповідника. Завдяки йому всі ці будівлі зберігаються, не руйнуються, а деякі навіть реконструюють, проводять протиаварійні роботи тощо.

З іншого боку, на території нинішньої Хотинської фортеці ми можемо знайти матеріали всіх епох. Ми знайшли там і стоянку кам’яної доби, ще мисливців на мамонтів вдалося зафіксувати за останні два роки. Знайшли поселення усім відомої трипільської культури, яке було на території сучасної фортеці. Знайшли матеріали часів середньовіччя, слов’ян, потім Галицько-Волинського князівства. Ну, і дуже потужний пласт козацької доби – знамениті битви, які тут відбувалися, уже більш широко висвітлені. Тому який би не був фахівець, він знайде тут для себе завжди чимало цінної інформації.

Ми не можемо говорити, що на цьому місці був Хотин і навіть не знаємо, які там в етнічному плані люди мешкали. Але це було зручне місце для проживання. Сам Дністер, виглядав не так, як зараз, після будівництва ГЕС, а був зі стрімкими, урвистими берегами, каньйоном. Через ці скелі важко було взагалі до води дістатися. А основні шляхи сполучення тоді були водні. А на місці нинішньої фортеці, завдяки струмочку, який впадав у Дністер, був дуже зручний шлях до річки. Крім того, мис, такий виступ берега Дністра можна було легко перетворити на надійне укріплення. З одного боку лише відгородити, а з трьох інших сторін природа вже сама це місце захищала. Тому ми можемо казати, що тут існували давні поселення ще з 15 тисяч років тому. Ну, а вже з Х-ХІ століття чернівецькі дослідники обґрунтували, що те поселення мало назву Хотин. І вже були підвалини спочатку Хотинського городища, замку, а пізніше і фортеці.

НОВИЙ ЗАМОК НА РУЇНАХ СТАРОГО

- Невже на такому відомому історичному об’єкті є ще так багато чого досліджувати?

- Насправді лише наша експедиція в Хотинській фортеці працює вже протягом багатьох років, хоча дослідження проводились і раніше. Такі поверхневі дослідження, так би мовити розвідки, окремі науковці проводили на території Хотинської фортеці ще наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Але це були лише такі візуальні обстеження. Тому що до середини ХІХ століття Хотинська фортеця була чинним військовим об’єктом і можливості допуску до нього для серйозних досліджень не існувало. Масштабні дослідження цієї місцевості почалися лише у 1960-их роках, коли на Буковині працював дуже відомий вітчизняний історик, археолог Борис Тимощук. Йому, до речі цього року мало б виповнитись 100 років. Саме він був піонером масштабних досліджень Хотинської фортеці. До того часу багато різних легенд, які побутували серед місцевого населення, деякі науковці просто переписували. А вже Тимощук своїми дослідженнями все те переглянув, одні дані спростував, інші - уточнив або підтвердив. Але масштаби всіх досліджень фортеці не співмірні з її територією. Для порівняння: площа всієї території Хотинської фортеці складає більше 20 гектарів. За рік експедиція може розкопати близько 20-30 метрів квадратних. Це залежить від глибини залягання історичних решток. Якщо не дуже глибоко, то можна розкрити й більшу площу. Але є місця, де об’єкти наших досліджень залягають на глибині 7-8 метрів. То такі ділянки важко досліджувати і в технічному, і в безпековому плані.

- Тобто в давнину, у фортеці будували підземні проходи, підвали, які потім позавалювались?

- Розумієте, кожна нова відповідь на якесь питання, яке ми ставимо перед собою і хочемо з’ясувати, породжує перед нами ще більше загадок, що потребують вирішення. У давнину, коли фортечний замок був значно меншим, стіни також були набагато нижчі.

Але коли у ХV столітті з’явилася далекобійна, потужна артилерія, та долина вже не відповідала вимогам воєнного часу. Тоді й почали різко вимуровувати стіни вгору. І сталося так, що той фортечний двір опинився глибоко, як в колодязі, у темноті. Для того, щоб це виправити, над тими будівлями, частину з яких на той час уже розібрали, а частину перетворили на підвали або просто засипали, почали вибудовувати нові, які ми зараз бачимо. Тому там ще на величезній глибині, фактично, аж до тієї природної геологічної скелі, залягає дуже багато різноманітних археологічних решток. І це тільки в замку.

А вся територія довкола замку також була густо забудована, особливо у ХVII-XVIII століттях. Тобто, за межами фортеці було тогочасне місто, там, де зараз частина сучасного Хотина. Але і фортеця була густо забудована – квартали, вулички, будинки. Скажімо лише у XVIII столітті відомо, що тут було вже три мечеті. Багато крамниць, магазинів, складів, де зберігали боєприпаси, амуніцію тощо. Густота забудови там була просто колосальна. А зараз за різні епохи там вціліло лише декілька об’єктів, ще від кількох залишились руїни. Решта ще у землі. Тож аби все це дослідити, потрібне не одне десятиліття, а може, й сотні років. Адже в археології усі ці рештки ніби як для одноразового читання. Якщо в архіві дослідник одну справу може перечитувати сотні разів, і після нього ще тим хтось буде займатися, то в археології розкопаний об’єкт вже ніхто вдруге не розкопає. І якщо вся інформація скрупульозно не буде зібрана в процесі, то вже потім вона залишиться назавжди втраченою. Тому потрібно дуже акуратно, бережно і через це - незначними масштабами - те все досліджувати.

ЛЮБИТЕЛІ СКЛАДАТИ ПАЗЛИ І РОЗГАДУВАТИ РЕБУСИ

- Що цього року вдалося цікавого знайти під час експедиції?

- Скажімо, порівняно дивними, як на цей рік, були знахідки окремих посудин. (Археолог бере в руки склеєний зі шматочків посуд, схожий на гібрид сучасного глечика та пляшки – авт.) Звичайно, коли проводяться розкопки, то доводиться вишукувати фрагменти, вичищати їх. А потім у лабораторних умовах те все складати, наче пазли, склеювати, реставрувати, наскільки це можливо. Але вже на цьому етапі можна говорити, скажімо, про появу особливого посуду, цього року такий на території Хотинської фортеці трапився уперше. Ця посудина склеєна більш як із 20 фрагментів.

Існує ціла методика проведення розкопок. Ми шар за шаром горизонтально знімаємо поверхню землі. І на одній із глибин знайшли розвал посудин. Тобто, усі ці фрагменти були розпорошені на певній території. І ми вже акуратно розчищали цю площу шпателями і щіточками. Щоб можна було зібрати усе, щоб воно ніде не загубилося. Потім відбувається елементарне миття, інколи у спеціальних розчинах, щоб можна було стикувати фрагменти і склеїти докупи. Потім іде шифрування, замальовування. Ці шматочки ми розшукали протягом двох днів. А вже щоб скласти їх докупи, знадобилося зо два тижні.

Коли ми вперше знайшли ці розвалини на площі близько метра, то навіть не могли уявити, що воно таке. Лише після камеральної обробки змогли зрозуміти, що це посуд. А саме – пляшка з-під води. Вона зроблена із кам’яної порцеляни – дуже якісного матеріалу, це не якась проста випалена глина. Ще й покрита такою поливою для міцності та водонепроникності. З цього матеріалу виготовляли посуд у країнах західної Європи.Ми раді, що вдалося віднайти так багато фрагментів, особливо з клеймом. Воно нам підказало походження цієї посудини. Спочатку важко було навіть прочитати, що то за літери такі. Але потім все-таки ми знайшли паралелі й аналогії. Тут написано «ZELTERS:», а посередині латинський хрест із піднятим раменом і дві літери «С» і «Т». І на основі цього напису ми встановили, що у цих пляшках перевозили і зберігали мінеральну воду. Більше того, безсумнівно, що ця пляшка відноситься до ХVІІІ століття. Крім того, такі клейма клали на пляшки тільки упродовж останньої третини ХVІІІ століття.

«Zelters» – це назва урочища, долини в сучасній Німеччині, де колись були джерела природної мінеральної води. І для того, щоб цей природний вуглекислий газ зберегти у воді, її заливали у таку спеціальну керамічну тару і наглухо запечатували чимось на зразок сургуча. З німецьких земель її експортували у найвіддаленіші регіони світу. Хотинщина ще порівняно близько від того регіону Німеччини. Такі речі експортували на острів Яву, у Новий Світ, у різні куточки Америки. Цій пляшці уже більше як 250 років. Кожен майстер, який виготовляв таку посудину клав своє клеймо, засвідчуючи те, що це він зробив і він відповідає за точність об’єму всередині пляшки.

Чому ця вода була настільки популярна? Ну, не тільки тому, що вона була така екзотична, газована, а тому, що в той час вважалося: вона має лікувальні властивості. Тому ця вода поширювалася на різних територіях. Знаю, що у нашому краєзнавчому музеї у Чернівцях експонуються окремі такі пляшки, але вже ХІХ – поч. ХХ століття. Тобто, цю мінеральну воду Зельтерської долини використовували упродовж кількох століть. Якби її знайшли у Чернівцях, то це не було б дивно. Бо в той час наш обласний центр входив до складу Австрійської, потім Австро-Угорської імперії. А от Хотинщина в різні часи була у складі Молдовського князівства, потім Османської, пізніше - Російської імперії, тому така знахідка тут викликала певний подив. Але наприкінці ХVІІІ століття в результаті однієї з російсько-турецьких воєн, австрійські війська таки захопили Хотинську фортецю. І, скоріш за все, ця пляшка є одним із перших матеріальних доказів і артефактів, який засвідчує австрійську присутність у Хотині. Це був нетривалий етап. Австрійці створили окремий адміністративний округ «Хотинську марку» з центром у цій фортеці. Мечеть, рештки якої ми якраз і досліджували цього року, вони перетворили на церкву, де вже католицькі священики проводили свої меси. Якраз біля цієї мечеті, яку перетворили на християнський храм, ми і знайшли цю пляшку. Тобто, знайшли пояснення, як вона історично могла там опинитися.

УСІ ЗНАХІДКИ ПЕРЕДАЮТЬ У МУЗЕЙ ХОТИНСЬКОЇ ФОРТЕЦІ

Крім того, цього року трапилися кілька маленьких фрагментів порцелянового посуду, який теж має дуже довгу і цікаву історію, пов'язану і з Хотинською фортецею. Найдавніша порцеляна з’явилася ще в VI-VII столітті у Китаї. Процедура її виготовлення була дуже тривалою і важкою. Спочатку на основі каолінового тіста замішували масу, додаючи соду, інші суміші, потім наносили синій і червоний кольори, потім покривали поливою, спеціальним порошком і випалювали. А після випалу наносили золотисту фарбу і знову випалювали, щоб воно ще раз запеклося і стало твердим. Цей секрет виготовлення зберігався в таємниці, тому такий порцеляновий посуд дуже цінувався у давнину. Тоді він був не просто корисною річчю, а певним маркером статусу. Чим знатніша була людина, сім’я, тим вишуканіший у неї був посуд. Тобто, це була така статусна, елітна річ, яку всі хотіли мати.

Якщо ви подивитеся на ці фрагменти, то їх не відрізнити від теперішнього порцелянового посуду. Незважаючи на те, що вони вже 300 років перебували у ґрунті. 

Коли ми вперше знайшли ці фрагменти посуду, то постало питання чи це дійсно з Далекого Сходу чи, можливо, це вже європейська продукція? Бо з кінця ХVIII століття секрет виготовлення порцелянового посуду відгадали і в Європі. Але фрагменти, які нам вдалося знайти цього року, відносяться саме до далекосхідної продукції. Насамперед Китаю, і один фрагмент – це виріб японського порцелянового центру, поселення Аріта. Їх продукція поширювалася по всьому світу з маловідомого порту на одному з японських островів, який називався Імарі. Масовим споживачем цієї елітної продукції була Західна Європа і Голландія. Що стосується цих знахідок, то цікаво, що всі вони відносяться до турецького періоду в історії Хотина – ХVIII століття. Тобто, чи з Західної Європи, чи напряму з країн Сходу, але турки якось сюди постачали і теж дуже цінували ось цю продукцію. Зокрема китайську і японську. І саме в турецький період спостерігається такий один із піків розквіту матеріальної культури фортеці. Тоді такі цінні імпортні товари вперше почали сюди проникати.

Також дослідник показав, і шматок пічної кахлі ХVIII століття, яку вдалося віднайти під час цьогорічної експедиції.

«Дуже багато є і металевих виробів, монет різних країн та історичних періодів. Частину з них ми вже ідентифікували, частину ще продовжуємо опрацьовувати. Бо всіх їх потрібно замалювати, сфотографувати, описати. Ну, і потім передати назад у музей, у фонди заповідника «Хотинська фортеця». І кожен турист зможе побачити результати нашої роботи», – додав Микола Ільків.

- Над чим плануєте попрацювати в наступні роки?

- Хотілося б і далі продовжувати дослідження на території Хотинської фортеці. Раніше вважали, що мечеть Валіде Султан уже повністю досліджена. Проте співробітники заповідника знайшли окремі плани, на яких та мечеть відображена у значно більших розмірах, ніж вважали науковці. Якраз її рештки ми почали минулого року шукати. Оскільки ми таки на них натрапили, то вже є наукова спокуса продовжити дослідження і з’ясувати, як ця мечеть виглядала в давнину. Очевидно, що ще більша частина тих руїн знаходиться у ґрунті. Крім того, є немало цікавих об’єктів і на околицях Чернівців. Наприклад, на території Садгірського лісництва в напрямку сучасних сіл Рідківці і Чорнівка є низка поселень і городищ середньовічної епохи, вони належали слов’янам і давнім русичам. Там теж є дуже цікаві матеріали, предмети озброєння, які датуються VIII-X або XII-XIII століттями.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото автора