Чи вдасться в Берліні домовитися про мир між Сарраджем і Хафтаром
19 січня у Берліні збереться конференція з питань мирного врегулювання у Лівії. Канцлер Ангела Меркель погодила цю ініціативу з Генеральним секретарем ООН та запросила до участі як лідерів сторін конфлікту: главу уряду національної згоди Фаїза Сарраджа й командувача Лівійською національною армією генерала Халіфа Хафтара, так і представників США, Великобританії, Франції, Китаю, ОАЕ, Туреччини, Росії, Конго, Італії, Єгипту, Алжиру, а також ООН, ЄС, Африканського Союзу та Ліги Арабських держав.
Зустріч у такому широкому форматі й дає перспективи зрушити з «мертвої точки», і підкреслює одночасно значну кількість залучених сторін у, на перший погляд, внутрішній конфлікт у Лівії. Чим більше переговорників, тим менші шанси на конкретний результат.
У МОСКВІ «РЕПЕТИЦІЯ», У БЕРЛІНІ – «ВИСТУП»
Не виключено, що в Берліні, попри всі намагання канцлера Меркель та присутність із боку інших країн, що відіграють визначальну роль у регіоні, може статися те саме, що відбулося 13 січня в Москві, коли сторони нібито погодили проєкт домовленості про припинення збройної боротьби та навіть одна зі сторін – міжнародно визнаний уряд національної згоди – його підписала, а інша – представлена генералом Хафтаром, взявши час на роздуми, – покинула переговори. У Туреччині про це не говорить нині хіба що німий. Країна, яка нині дуже активно включилася в переговорний процес та доклала максимум зусиль для проведення московської зустрічі, на вчинок Хафтара відреагувала різко. Генерал спочатку сказав «так», але пізніше, не підписавши документ, поїхав із Москви, – наголошував Ердоган. В Анкарі розцінили вчинок Хафтара як втечу. За ним послідувала відкрита погроза: якщо удари по позиціях законного уряду поновляться, Туреччина буде готова дати належний урок Хафтару. У МЗС Туреччини сказали, що генерал поїхав, бо взагалі не хоче миру й мирного врегулювання конфлікту не прагне.
Що ж було в тому документі, ідея підписання якого настільки не влаштувала генерала Хафтара? У одній з чернеток, фото якої виставили ЗМІ, а потім підтвердили учасники московської зустрічі, вказано, що сторони конфлікту повинні припинити бойові дії, визначити лінію зіткнення та забезпечити стійке припинення вогню, як для стабілізації ситуації на місцях, так і для нормалізації повсякденного життя в Тріполі та інших містах.
Йшлося там і про налагодження діалогу між лівійцями, визнання того, що вирішення конфлікту не може бути здійснене військовим шляхом, а також про надання гарантованого безпечного доступу гуманітарним організаціям. З цими пунктами Хафтар погодився, а от обурило його нібито інше. По-перше, це відсутність положення про терміни розпуску військових формувань, які підтримують уряд національної згоди. По-друге, відсутність будь-якої згадки про те, що війська ЗС Туреччини будуть виведені з території Лівії. 76-річний генерал, перед яким уже майорять прапори Тріполі, знехтував не лише позицією РФ, а й фактично зірвав переговори. Чи будуть вони відновлені в Берліні, чи взагалі Хафтар приїде, – це стане відомо в найближчу неділю.
Однією з причин, чому генерал не погоджується на мирні переговори, є дуже близька воєнна перемога. І для людини в погонах – це те, що має більший зміст, аніж політична балаканина. Після захоплення Сирта – міста, яке є одним із ключових лівійських портів неподалік столиці країни, підрозділам Лівійської національної армії лишилося дістатися до Тріполі, що за півтисячі кілометрів від рідного міста Муаммара Каддафі. Хафтар добивається перемоги над супротивником, а не завершення війни укладанням миру під тиском третіх сторін. У кінці грудня минулого року Хафтар попередив підрозділи, що підтримують уряд національної єдності, про 72-годинний ліміт, під час якого ті повинні покинути і Сирт, і Тріполі. У арабських ЗМІ говорять про майже блискавичне захоплення Сирту, яке вдалося не зовсім військовим шляхом, а радше підкупом керівництва міста, хоча військове протистояння там досі триває. Таким чином «другий Каддафі», як часто називають Хафтара, отримав ще один потужний оплот для продовження наступу та взяття під контроль Тріполі. Цей останній крок відділяє генерала від перемоги в країні, де під його контролем фактично знаходиться більша частина її території. За ним уже видніється контроль над країною та одноосібне керівництво. Такі перспективи, очевидно, більш до вподоби одіозному генералові.
ДВА ТАБОРИ ТРЕТІХ СТОРІН
Військове протистояння між Лівійською національною армією та силами, що підтримують уряд національної згоди, вже могло давно припинитися, якби сторони конфлікту не мали доступу до зброї та військового поповнення від третіх країн. Уряд національної злагоди в Тріполі та його очільника Фаїза Сарраджа підтримують ООН, Катар, Туреччина, ще кілька регіональних країн, генерала Хафтара та сили Лівійської національної армії – Єгипет, Об'єднані Арабські Емірати, Італія, Франція і Росія.
Причому три останні намагаються не афішувати своєї підтримки. Франція та Італія, колонією якої раніше була Лівія, на міжнародних майданчиках намагаються публічно не підтримувати жодну зі сторін, а поза ними – віддають перевагу ідеї сильного лівійського лідера, не вірячи в те, що країна зможе колись існувати на засадах демократії. Росія бере участь у конфлікті давно й не лише на рівні військових радників, але цю участь заперечує. Західні ЗМІ восени минулого року наводили докази участі Кремля в конфлікті, стверджуючи, що Москва протягом чотирьох років здійснювала фінансування й військову підтримку генерала Хафтара. Туреччина в цій «кагорті» – досить нова учасниця й фактично знаходиться по інший бік лівійських барикад із РФ. Наскільки потужний вплив має остання на Хафтара? До зустрічі в Москві здавалося – більший, аніж після неї.
ГРЮКНУТИ ДВЕРИМА ГЕОПОЛІТИКИ
Зустріч у Москві продемонструвала, що генерал Хафтар може грюкнути дверима, якщо щось його не влаштовує, навіть нехтуючи зусиллями одного зі своїх союзників. Це також свідчить про те, що Хафтар – не настільки залежний від Росії, як Асад у Сирії. Генерал має підтримку Єгипту та ОАЕ і, як вважає колишній глава генштабу ВС Лівії Юсуф аль-Мангуш, саме їм в угоду генерал поїхав із Москви й не став підписувати документ, що мав покласти початок мирному врегулюванню.
Учасники берлінської зустрічі готуються та чекають від генерала Хафтара обіцяного рішення про підписання документа. Поки що очікування даремні… Берлінська зустріч, з огляду на нинішній стан справ, вже майже не має шансів на значний успіх. Із кожною годиною мовчання Хафтара тане надія на можливість домовитися про припинення бойових дій, дотримання режиму припинення вогню та розв’язання конфлікту мирним врегулюванням у країні, яку вже майже десятиліття роздирають внутрішні протиріччя. Ця зустріч – скоріше про те, аби зібрати всі сторони конфлікту, як у Лівії, та треті держави, що підтримують ту чи іншу сторону конфлікту, – й спробувати хоч на мить створити бачення, сформувати надію на те, що цей конфлікт може мати завершення і принаймні задекларувати, що всі прагнуть миру та припинення бойових дій. Це вже буде кроком… але не перемогою. Навряд чи зустріч у Берліні зможе щось кардинально змінити.
Ольга Будник, Анкара