Дарма, що на чарівників тут не вчать, та будівля, як для освітнього закладу, справді незвична
Коли фотографії школи, розташованої у селі Митки Барського району, побачив мій знайомий, він вигукнув: «Та це ж прямо якийсь Гоґвортс! Я б і сам до такої школи ходив із задоволенням!»
Звісно, на чарівників тут не вчать, та будівля і справді, як для освітнього закладу, незвична. А річ у тім, що вона й не замислювалась як школа: її на початку ХХ століття для своєї доньки збудував російський адмірал Микола Чихачов. Цю садибу мало не розібрали на цеглу більшовики, але місцеві селяни її відстояли. Захована у подільській глибинці, вона відома хіба що місцевим та невеликій кількості зацікавлених істориків і краєзнавців-любителів.
ДАЧНИЙ БУДИНОК ДЛЯ СОНЕЧКИ
Садиба Чихачова, як для більш ніж сторічної пам’ятки архітектури, збереглася напрочуд добре. Її будівництво завершилося ще 1905 року. Украй незвична для тодішньої Подільської губернії, вона з’явилася у володіннях Миколи Матвійовича Чихачова, як подарунок для улюбленої доньки Соні. Адмірал російського імператорського морського флоту, керуючий морським міністерством, член Державної ради, генерал-ад'ютант, державний діяч, він придбав ці землі наприкінці ХІХ століття, коли опікувався справами Російського товариства пароплавства і торгівлі(РОПіТ), – найбільшого тодішнього акціонерного пароплавного товариства Російської імперії на Чорному морі. А згодом – як управляючий департаментом шляхів сполучень.
Загалом, особистістю він був непересічною. «Людина і пароплав» - на його честь ще за життя назвали торгове судно. Пройшов шлях від гардемарина до морського чиновника найвищого рангу. Саме він заснував перше російське довгочасне поселення на Сахаліні, розбудовував Балтійський флот, підтримував дослідження Дмитра Менделєєва і залучав його до розробки бездимного пороху. Сучасники вважали його талановитим комерсантом. Був засуджений до 4 місяців ув’язнення за звинуваченням у причетності до Тілігульської катастрофи, але строку не відбував, бо не з’явився на суд.
Садибу у Митках Чихачов зводив як дачний будинок для однієї з дев’яти своїх дітей – Софії. Як він ставився до решти дітей і як їх забезпечив – невідомо, але Соня, очевидно, була батьковою улюбленицею. Позаяк і будинок для неї спорудив адмірал непересічний, і парк на 10 гектарах розбив за тодішньою модою, - з багатим ландшафтним різноманіттям та каскадом із трьох ставків. За переказами, Соня постійно проживала у Петербурзі і побувала в Митках тільки одного разу. Але на її честь начебто у парку створили дендрологічну композицію, «написавши» деревами ім’я молодої жінки.
«АНГЛІЙСЬКІЙ ЗАМОК» НА ПОДІЛЛІ
«Коли зводилася ця садиба, в Європі саме був сплеск захоплення неокласицизмом, а також садибного будівництва. І часто в Російській імперії за тодішньою європейською модою за взірець правила англійська замкова архітектура. Садиба Чихачова в Митках не стала винятком, - вона збудована за індивідуальним проектом архітектора Леонова в змішаному готичному і романському стилі, має неповторний асиметричний вигляд. Щоправда, з урахуванням «розумного життя», з прагматичними підходами, коли на перше місце виходила зручність», - розповідає мистецтвознавець, завідувачка сектору виставкової роботи Вінницького обласного краєзнавчого музею Тетяна Журунова.
За її словами, зовні садиба виглядає дуже цікаво. Цей будинок розрахований на огляд із чотирьох боків, має чотири фасади: два торцеві, парковий і парадний. Усі вони мають свої цікавинки, - балкони, сходи, або особливості «ламаного» даху. А всередині будівлі немає якихось химерних елементів, бальних зал чи парадних віталень. Усе - функціонально, продумано і взагалі-то просто.
«АРИСТОКРАТИЧНА» ШКОЛА
Після Першої світової війни, Жовтневого перевороту, а згодом - і років революційної та національно-визвольної боротьби в Україні, 1926 року садибу Чихачова віддали у розпорядження дітвори: тут улаштували школу. Але перед тим її мало не спіткала доля багатьох прекрасних споруд, знищених більшовиками.
«Коли запанувала радянська влада, у Барі почали будувати цукровий завод і на це не вистачало цегли. Тоді ті «правителі» вирішили розібрати це приміщення, щоб добудувати один із цехів цукроварні. Чихачов віз сюди цеглу аж із Лондона, а її хотіли – на завод. Але люди пішли на них із вилами і не дозволили цього зробити, не дали знищити цю перлину, нині пам’ятку архітектури місцевого значення», - розповідає директорка Митківської загальноосвітньої школи Ніна Гадасюк.
За її словами, про Миколу Чихачова жителі Миток і досі згадують з великою пошаною, бо саме він звів цей прекрасний палац та паркову зону.
«За переказами, тут було висаджено багато цінних дерев, які вже пропали. А сосни були висаджені таким чином, що, коли піднятися вгору, можна було б прочитати ім’я жінки, якій належала ця територія - «Соня». Було влаштовано каскад із трьох ставків, але наразі збереглися тільки їх обриси. Зараз вони вже замулені, ніхто ними не займається. Досі залишилися автентичні сходи у парку, що має площу понад 10 гектарів. Можете собі уявити, скільки треба зусиль, щоб усе це впорядкувати. Ми, школа і діти, його, як можемо, доглядаємо», - каже директорка.
Будівля колишньої садиби, а нині школи, і справді виглядає напрочуд добре. Частково –за рахунок якісних будівельних матеріалів, а ще завдяки тому, що наприкінці радянської доби їй пощастило з реставрацією.
«Цегла, з якої зведений цей будинок, укрита поливою, яка нагадує слюду, тому вона дуже стійка. Та роки брали своє, її вкрив мох і грибки, вона потемніла. Але у 1983 році, коли на території Барського району будувалася гілка газопроводу з німцями («Уренгой-Помари-Ужгород» - авт.), були виділені кошти, 36 тисяч карбованців (на той час - колосальні гроші!) і кожну цеглину відреставрували», - каже пані Ніна.
Жінка розповідає, що на території школи збереглися «панські» господарські споруди, зокрема, котельня, до якої й досі справним керамічним водогоном надходить вода з викопаної ще за розпорядженням Миколи Чихачова криниці.
А ще під час ремонту школи учителів та будівельників вразили «енергоефективні» технології столітньої давнини. Аби будинок був теплим, стіни збудували завтовшки 1,2 метра. У фундамент для міцності в розчин вкидали яєчні жовтки та кістки тварин. А для утеплення вікон і дверей застосовували шерсть худоби - її використовували так, як сучасну скловату.
Що ж стосується інтер’єру, то його, загалом, всерйоз не перебудовували. Свідчать про це шкільні сходи, витоптані дитячими ніжками до дугоподібної форми. Збереглися тут автентичний паркет у нинішній учительській та внутрішні двері біля парадного входу. На їхній оздобі і досі можна роздивитися вирізьблений портрет доньки Адмірала Чихачова.
ДО ПЕРЛИНИ – РОЗБИТИМИ «ШОСЕЙКАМИ»
Особливістю садово-паркових комплексів, розташованих на Вінниччині, є те, що вони розкидані по території області. Часто - досить далеко від нормальних доріг. Скажімо, аби дістатися садиби Чихачова, довелося їхати з Вінниці майже дві години, причому половину часу – розбитими сільськими «шосейками». Відсутність зручних шляхів сполучення є однією з перешкод для використання цих архітектурних перлин, як туристичних родзинок регіону, - вважають фахівці галузі.
«З приводу цієї садиби і садибно-паркових комплексів Вінниччини загалом, я, насправді, не вважаю, що велика кількість вінничан і гостей Вінниці цим зацікавляться. Ми сюди діставалися комфортним автобусом «Неоплан» півтори години, і окрім садиби тут має бути щось іще, щоб виправдати таку тривалу мандрівку по абсолютно вбитих сільських дорогах. Наприклад, кінні прогулянки парком Чихачова, або якісь інші івенти. Чи відтворення атмосфери тих часів, коли тут мешкали власники садиби. Ну, хоча б пропозиція переодягтися у вбрання тієї епохи для ефектного селфі. Бо історична і художня цінність споруди – це, звісно, добре, але туристична індустрія має враховувати смаки та інтереси клієнтів. А в чистому вигляді така екскурсія може зацікавити тільки досить вузьке коло мандрівників-інтелектуалів», - вважає представниця туристичної компанії «Слов’янський тур» Ірина Гаращук.
Утім, у Вінницькій ОДА не втрачають надії зацікавити вітчизняних туроператорів, які спеціалізуються на внутрішньому туризмі. Задля цього провели інвентаризацію потенційно привабливих об’єктів, вивчають їх потенціал та організовують промо-тури для фахівців туріндустрії.
Антоніна Мніх, Вінниця
Фото автора та Олександра Лапіна, Укрінформ