Такі музеї почали створювати в Європі наприкінці ХІХ ст., а вже на початку ХХ ст. в австрійському Зальцбургу інтелігенція обговорювала відкриття скансена на Буковині
Подібні музеї під відкритим небом почали створювати в Європі ще наприкінці ХІХ століття. Перший такий відкрили у Швеції. А вже на початку ХХ століття в австрійському Зальцбургу інтелігенція обговорювала питання відкриття схожого музею на Буковині, яка на той час була частиною Австрійської імперії. Проте відкрити «музей народовідання» вдалося лише у 1930-х роках у передмісті Чернівців. Щоправда, через пожежу він проіснував недовго.
Нинішній музей народної архітектури та побуту у Чернівцях започаткували у 1977 році. Майже десятиліття науковці збирали експозицію, і в 1986-му його відкрили для відвідувачів.
МУЗЕЙНІ ЕКСПОНАТИ НЕ РЕКОНСТРУЮЮТЬ, А ПЕРЕНОСЯТЬ
Сьогодні загальна площа території музею становить близько 16 га, а безпосередньо задіяної для експозицій території – 9,5 га. Фондова колекція нараховує більш ніж 8 тисяч етнографічних експонатів. Екскурсію територією музею кореспонденту Укрінформу провів директор закладу Іван Пілат.
На дев’яти гектарах уже збудованої експозиції відтворено дві сільські вулиці, які включають п’ять селянських садиб, громадські та господарські споруди – церкву, дзвіницю, примарію (адміністрацію — авт.), корчму, кузню. Усі експонати презентують собою буковинські поселення середини XIX – першої половини XX ст.
- В Україні є 6 подібних музеїв, які підпорядковані Міністерству культури. Звичайно, є багато приватних або іншої форми власності, але всі вони не зовсім музеї. Тобто експонати там не автентичні, а переважно реставровані чи реконструйовані. У нас же ці всі будівлі збережені у тому вигляді, в якому вони використовувались у свій історичний час. Якщо ми бачимо ось цей вітряк, то таким він і був збудований сто років тому, а сюди лише перенесений. Так само сільські будинки, яким по сто чи 150 років, – пояснює директор.
У будівлях музею відтворені побут, традиції, звичаї, архітектура різних історичних періодів. Це один із найцікавіших туристичних і культурних об’єктів на території нашої області, вважає його директор. Він цікавий тим, що об’єднує архітектурні споруди, які мають надзвичайну історичну та культурну цінність.
- З різних куточків області сюди перевезли і встановили 35 архітектурних об’єктів. Тут є і старовинні хати — багача та бідняка, корчма, кузня, вітряки, церква, примарія – це сільська управа із жандармерією, – продовжує Пілат. – Відвідувачам пропонуємо як звичайний огляд експозиції музею, тематичні екскурсії, виставки, так і різноманітні театралізовані дійства – обряд буковинського весілля і шлюбу, фольклорні свята, етнофестивалі, майстер-класи традиційних буковинських ремесел, відпочинок серед мальовничих пейзажів старого села.
На сьогодні для огляду відкриті етнографічні зони «Хотинщина», (Хотинський, Кельменецький, Сокирянський райони) і «Західне Подністров’я» (Кіцманський, Заставнівський та Новоселицький райони).
- Ми одні із небагатьох музеїв, де дуже активно проводяться масові заходи. Вони доповнюють національні, історичні традиції та звичаї. Це не просто сучасні масові концерти чи дискотеки. Це заходи, які підтримують буковинські традиції, – каже директор. – Наприклад, цього року ми плануємо вперше провести фольклорно-етнографічне свято «Хліб наш насущний». Ми засіяли поле високорослим житом, яке було колись, і будемо його жати серпами, молотити ціпами, в’язати снопи, складати у копи тощо. Так, як це робили наші діди. Хочемо людям показати, як народжувався хліб років сто тому. Хочемо зробити це дійство цікавим і для молоді, яка може думати, що хліб росте у магазинах, і для людей старшого віку, які, можливо, згадають, як у їхньому дитинстві готували хліб.
ЗА РОКИ НЕЗАЛЕЖНОСТІ ЖОДНОГО НОВОГО ОБ’ЄКТА В МУЗЕЇ НЕ З’ЯВИЛОСЯ
Чернівецький обласний музей народної архітектури та побуту є комунальною установою обласної ради і фінансується з обласного бюджету. Цього року вперше за час його існування були проведені великі ремонтні роботи.
– Ми перекрили більшість об’єктів, які були у дуже поганому стані, на межі руйнації. Використовували автентичний покрівельний матеріал - очерет і житню солому - та технологію, за якою будували хати сто років тому, – продовжує Пілат.
– Скільки людей працює у вашому колективі?
– Загалом у нас 40 осіб, і 30 з них – техпрацівники: сторожі, робочі. Бо територія велика, за нею потрібен догляд. Дуже мало, на жаль, науковців і творчих працівників. Якщо, скажімо, у нас на 16 гектарів території є 40 осіб персоналу разом зі сторожами, то у Закарпатті в подібному музеї є півтора гектара території і 70 осіб штат. І це не рахуючи охоронців, бо в них професійна охорона, яку наймають окремо. Я вже не кажу за Львівський музей, де більше 100 осіб у колективі. Тобто, штати у нас маленькі і це проблема.
Інша проблема, скаржиться директор, низька оплата праці.
- У нас науковець, який обов’язково повинен бути з вищою освітою, отримує мінімальну заробітну плату на рівні зі сторожем, робітником тощо. Хіба молода людина після закінчення університету захоче прийти до нас на таку зарплату і ще й працювати творчо, з ентузіазмом? Звичайно, ні, - зазначає Пілат.
Хочеться і творчого підходу, бо потрібні нові музейні експонати. А для цього науковці повинні їздити областю, дивитись, вивчати потенційні об’єкти.
- Торік ми дуже багато їздили областю на ті об’єкти, які б могли поповнити наш музей. Але за багатьма адресами уже пустка, зруйновані старовинні хати, вітряки тощо. І чим далі, тим важче десь на горищах чи в якихось закутках у господарствах людей знайти якийсь цікавий автентичний експонат. Сьогодні уже практично неможливо перевезти хату, таких уже просто немає у нас в області, - розповідає Пілат.
– А як часто додаються якісь нові об’єкти й експонати в музей?
– Нинішня колекція збиралася наприкінці 1970-х років, а музей відкрили для відвідувачів у 1986 року. І з того часу колекція наших музейних об’єктів фактично не поповнювалася. Лише напівземлянка, житло наших предків, яке своїми силами зробили за увесь цей час. Ну і всередині об’єктів час від часу з’являються нові експонати. Але ті експозиційні частини, які мали би бути, – північне Підгір’я, південне Підгір’я, Карпати, Прикарпаття, Гуцульщина – їх немає. І це дивно. Тому що у нашому краї є чудові гори Буковинські Карпати. Там дуже цікава культура, архітектура, своєрідні традиції, звичаї, побут. На жаль, ця зона в музеї не представлена. Але сподіваюсь, що скоро така несправедливість буде виправлена.
У ПЛАНАХ – СПІВОЧЕ ПОЛЕ, ПАВІЛЬЙОН ДЛЯ ЕТНОВЕЧІРОК І НОВЕ ФОНДОСХОВИЩЕ
Нещодавно у музеї розробили і затвердили концепцію розвитку на найближчі 8-10 років. У планах – спорудження трьох зон музею – «Прикарпаття» (Глибоцький, Сторожинецький, Герцаївський, Вижницький райони) «Гуцульщина» (частково Вижницький, Путильський райони) та археологічна зона «Давня Буковина». У закінченому вигляді в експозиції буде відтворено п’ять сільських поселень, до складу яких увійде близько 180 архітектурних об’єктів, де експонуватимуться тисячі предметів хатнього вжитку, знарядь праці, виробів безіменних майстрів.
Керівництво вважає, якщо цю концепцію вдасться втілити у життя, це буде один з найпривабливіших, найпрофесійніших і найкращих культурних об’єктів нашої країни.
- Щоб продемонструвати і показати нашу історію, традиції, звичаї і коріння, потрібні трохи інші методи і форми роботи, – продовжує директор. – Ми плануємо тут і співоче поле зробити, і Гуцульщину розбудувати, зводити розважальні об’єкти, щоб залучати більше відвідувачів. Також хочемо побудувати фондосховище, бо на сьогодні наші музейні фонди зберігаються у дуже поганих умовах. Плани амбітні. І якщо місцева влада буде і далі приділяти таку ж увагу нашому музею, як минулого року, то в нас є дуже хороша перспектива.
Пілат зазначає, що музейники і власними силами збільшують доходи. За 2018 рік заробили більше півмільйона гривень. Ці кошти також ідуть на розвиток музею. Тут хочуть зробити цікавий павільйон, де можна було б проводити етновечірки, традиційні вечорниці тощо.
– А за рахунок чого ростуть власні прибутки музею?
– По-перше, збільшується кількість туристів за рахунок залучення учнів шкіл, інших навчальних закладів і звичайних відвідувачів. Плюс організація проведення масових заходів. Так, у 2017 році ми мали чотири масові заходи, а вже цього року запланували вісім. Маю на увазі великого масштабу, коли музей відвідують по 4-5 тисяч глядачів. Бо різних інших заходів у нас багато проходить. Але, звичайно, це не основний напрямок нашої роботи. Головна робота – це екскурсійна діяльність, прийом туристів, відвідувачів. Трохи мене дивує позиція наших туристичних агенцій, фірм, представництв тощо. У мене таке враження, що вони взагалі не знають, що це таке. Адже мати такий музей, якого немає ні в Тернополі, ні в Хмельницькому, ні в Івано-Франківську, ні у Вінниці, ні в Луцьку, ні у Рівному і не використовувати це для приваблення туристів якось не правильно, вважаю. Ми зверталися до них із пропозиціями: давайте проведемо для вас етновечірки, просто прийдіть до нас відвідати музей, подивитись, що тут є, давайте, ми вам розкажемо, покажемо, можемо зробити на замовлення якесь автентичне весілля – буковинське, гуцульське тощо. Але на жаль... Прикро, звичайно. І дуже б хотілося, щоб наші турфірми зустрічалися з нами і використовували наші можливості також для приваблення туристів. Будемо продовжувати шукати з ними порозуміння, сприйняття. Я думаю, що це акож і в їхніх інтересах.
ВЕСІЛЬНИЙ ПРОЦЕС ЯК ВИСТАВА
– А часто тут проводять весільні обряди?
– Нечасто, але буває. На замовлення ми можемо проводити автентичні весільні обряди зі священиком, в національних костюмах із традиціями, які колись були на різних територіях Буковини. Ми готові й будемо це робити. У нас бувають інколи весільні церемонії, обряди розпису, наприклад. Але це не наші заходи, нас просто просили надати територію, створити умови, і ми це робили. Але зараз ми розгортаємо цю діяльність і пробуватимемо показати повністю автентичне весілля. Інша справа, що це буде коштувати певні гроші. Бо треба залучати якийсь колектив, костюми, накривати столи. Та якщо молодята будуть готові платити, ми зможемо їм організувати старовинний обряд весілля.
Розкажу, як це може відбуватися. Приїжджає група туристів – наречені, вінчальні батьки, дружби, дружки, гості музика – тут на них уже чекають накриті столи, колективи, які їх заводять за столи, проходить вінчання, інші процеси. Тобто, туристи стають учасниками цього весілля. І так можна розраховувати весільний процес і на годину, і на 5 годин, уже як домовляться. Робити це безкоштовно, звичайно, ніхто не буде. Для цього ми проводимо масові заходи, етнографічні свята, такі як, наприклад, «Осінь весільна», де відтворюємо стародавні традиції цього обряду в різних куточках Буковини. Сюди приходять тисячі людей, які можуть побачити і оцінити нашу роботу. Минулого року, до речі, був у нас дуже популярний такий обряд як плетіння вінка нареченими. Тут на території музею росте барвінок. Сюди приходять молодята і плетуть вінок один одному. За це ми додаткових грошей не беремо. Лише за вхід до музею 20 гривень з людини, а зі школяра – 10.
– Чим таким специфічним відрізняється наш музей від подібного у Львові чи на Закарпатті? Чому туристу варто відвідати саме Чернівецький музей народної архітектури і побуту?
– Туристу обов’язково потрібно відвідати і Львівський, і Закарпатський, і Чернівецький, і інші такі музеї. Всюди є своя є родзинка.
– Можливо, виділите якийсь один або кілька музейних експонатів, які користуються найбільшою популярністю у відвідувачів?
– Я вам про кожен експонат можу розповідати годинами. Але серед туристів, певно, найбільшою популярністю користуються наші вітряні млини. Ці два вітряки перенесені сюди із села Шишківці Новоселицького району. Зазвичай, вони розташовувались на під’їзді до села і зустрічали раніше кожного подорожнього. Такий вітряк за доброго вітру міг намолоти за добу до 1 тонни борошна. Це так званий буковинський тип вітряка. Від інших він відрізнявся своєю будовою: двоповерхова каркасна споруда, в якої другий поверх значно більший за перший. Виглядає так, ніби другий поверх нависає над першим. Саме нагорі розташовувався робочий механізм млина. Основну частину приміщення другого поверху займає борошномельний механізм. Під дахом млина проходить масивний дубовий вал, на якому закріплено дерев’яне зубчате колесо.
Назовні млина на цьому валі кріпляться крила вітряка. Вітер спричиняє обертання крил і відповідно приводить до руху зубчате колесо, яке завдяки спеціальному пристрою, що звався «веретеном», рухає жорна – два округлі притесані один до одного камені, між якими, власне, перетирається зерно на борошно.
Р.S. Уперше про Чернівецький музей народної архітектури та побуту я дізнався кілька років тому. І то, лише тому, що там проводився етно-духовний фестиваль «Обнова-фест», який уже став своєрідною візиткою музичного життя Буковини. Пам’ятаю, тоді ще здивувався, що у Чернівцях є таке гарне місце для приємного проведення вільного часу, про яке мало хто знає. Немалу роль у цьому, напевно, відіграє і його розташування - практично на окраїні міста. Жодна маршрутка сюди не їде, лише одним тролейбусом можна дістатися з центру міста до музею. Вважаю це серйозною помилкою місцевої влади. Адже цей музей цікавий не лише для туристів та поціновувачів народної архітектури і культури, а й для звичайних чернівчан, які у місті мають не так уже й багато місць для відпочинку. Але треба розвивати інфраструктуру й активніше рекламувати музей у ЗМІ та в соцмережах.
Віталій Олійник, Чернівці