Лідер Консервативної партії Ендрю Шир на вісім років молодший за Джастіна Трюдо
Провівши три тури виборів за п’ять місяців, Україна нарешті завершила великий політичний цикл і готова передати естафету Канаді, яка саме розпочинає підготовку до парламентських виборів, призначених на 21 жовтня. На відміну від України з її 355 партіями, в Канаді на національному рівні існує лише 16 партій, а на місця у парламенті претендують усього кілька. Шанси ж потрапити в уряд мають ще менше. Що ж варто очікувати Україні від канадських парламентських виборів?
ЛІБЕРАЛЬНИЙ ШЛЯХ ДО ПОРАЗКИ
Джастін Трюдо на хвилі особистої популярності, але також завдячуючи відверто слабким комунікаційним здібностям свого опонента Стівена Гарпера й економічному занепаду в світі, привів Ліберальну партію до блискучої перемоги в 2015 році. 177 мандатів із 338 перейшли до лібералів, давши їм змогу самостійно сформувати уряд. Незважаючи на певне невідворотне падіння рейтингу після трьох років при владі, вони впевнено йшли до повторення свого успіху, поки в лютому не трапився корупційний скандал із компанією “SNC-Lavalin”.
Одна із поважних членів уряду тоді небезпідставно обвинуватила Трюдо у неетичному тискові й подала у відставку, повикидавши із шафи прем’єр-міністра сховані там скелети. Не звиклі до брудної політики канадці миттєво потягли униз рейтинг свого лідера, а разом із ним – і правлячої партії.
Паралельно з цим скандалом, Канада ще й була втягнена у протистояння з Китаєм, спровоковане затриманням фінансового директора “Huawei” Менг Ванжу в аеропорту Ванкувера у грудні 2018 року. Пекін миттєво пов’язав підозри у нібито чиненні Трюдо політичного тиску на прокуратуру в справі “SNC-Lavalin” з можливістю визволення Ванжу. Хоча Канада з того часу зробила багато заради зближення із Китаєм, у тому числі звільнивши свого посла в Піднебесній й суттєво пом’якшивши офіційну риторику, КНР досі не виявляє готовності зробити кроки назустріч. Навіть навпаки, окрім затримання кількох громадян Канади й засудження одного до смертної кари, Китай також увів заборону на імпорт канадського ріпаку, завдавши болісного удару економіці країни.
Таким чином, у виборчу кампанію Ліберальна партія входить, кульгаючи на одну ногу й із великим тягарем проблем на міжнародній арені та всередині країни.
КОНСЕРВАТИВНИЙ СПОСІБ ПЕРЕМОГИ
Натомість Консервативна партія на виборчі перегони заїздить упевнено. Чотири роки в опозиції позбавили її вантажу відповідальності й дали широкі можливості для критики опонентів. Перегрупувавшись та змінивши лідера, після поразки 2015-го вона суттєво омолодилася та в деяких аспектах зайняла більш ліберальні позиції, відповідно до вимог часу. Чинний лідер партії Ендрю Шир на вісім років молодший за Джастіна Трюдо, якого вважають одним із наймолодших світових лідерів.
Очікувано, що для перемоги на виборах консерватори обрали найбільш консервативний шлях: критикували практично кожну ініціативу влади, подеколи пропонуючи свої альтернативи. Хоча суспільство так і не дізналося поглядів Шира стосовно деяких важливих проблем, приміром, боротьби зі змінами клімату, жорстка критика консерваторів переконала багатьох, що підходи лібералів не працюють.
Водночас, це не зумисно полегшило роботу Новій демократичній партії, яка в чинному скликанні парламенту утримує третє за чисельністю мандатів місце.
КРИЗА НОВОГО У НОВИХ ДЕМОКРАТІВ
Джагміт Сінгх, син бідних емігрантів з Індії, який власним трудолюбством та наполегливістю зміг пробитися спершу в елітну сферу юриспрунденції, а потім у політику провінційного рівня, мав вдихнути нове життя в партію, чиє представництво у парламенті між 2011 та 2015 роками впало на 60%. Очоливши нових демократів у 38-річному віці, перший небілошкірий лідер національної партії намагався апелювати до молодих виборців як Ліберальної, так і Консервативної партій, які дотримувалися більш центристських поглядів. Він кілька разів об’їздив усю країну, спілкувався із різними прошарками населення, знявся у кількох дуже кумедних відео та навіть запросив ЗМІ на свої заручини – все для того, аби підвищити впізнаваність, власну та партії.
Все ж, хоч як це було б парадоксально, нові демократи не змогли запропонувати нічого нового. Позиція партії у багатьох питаннях не витримує перевірки реальністю, а сам Сінгх виявився неготовим до лідерства, часто уникаючи запитань через відверту некомпетентність.
Таким чином, наразі консолідовані СВС соціологічні опитування вказують, що Консервативна партія вперше з кінця 2015-го року на кілька відсотків випереджає Ліберальну, здобуваючи на національному рівні 34,5% підтримки. Натомість, за лібералів наразі готові проголосувати 31,9% виборців, а за Нову демократичну – трохи більше 14%.
Такі суспільні настрої за три місяці до виборів майже гарантовано призведуть до змін у правлячих елітах. Тому важливо зрозуміти, яке значення має Україна для кожної із партій-фаворитів.
ЕЛЕКТОРАТ УСЬОМУ ГОЛОВА
Для розуміння партійної позиції з будь-якого питання, в Канаді слід подивитися на виборців тієї чи іншої партії. Так, консерватори традиційно мають майже абсолютну підтримку у трьох західних провінціях Канади – Манітобі, Саскачевані й Альберті. Як відомо, саме в цей переважно сільськогосподарський регіон приїздили українці під час перших хвиль еміграції ще на початку ХІХ століття, тож саме тут збереглося їх чи не найпотужніше представництво. Недарма центральний офіс Конгресу українців Канади знаходиться саме у Вінніпезі, столиці Манітоби. Згідно з даними останнього перепису населення, в Альберті близько 10% населення мають українське коріння. У Манітобі та Саскачевані ці цифри трохи нижчі, але теж високі. З огляду на це, для Консервативної партії питання підтримки України залишатиметься пріоритетним, адже уважно відстежуватиметься виборцями.
Натомість, для Ліберальної партії “базовим” регіоном залишається франкомовний Квебек, мешканці якого про Україну знають, м’яко кажучи, значно менше. Утім, це зовсім не значить, що ліберали “забудуть” про Україну, оскільки основна боротьба за голоси точитиметься в найбільш населеній провінції Онтаріо, 14 млн мешканців якої й визначать результати виборів. Саме до Онтаріо прибуває більшість канадських іммігрантів, тому електоральні вподобання тут постійно змінюються. У провінції проживає більше 100 тисяч канадців українського походження, однак це становить менше 1% від населення, тому голос нашої громади тут звучить значно тихше.
Утім, для онтарійців, як і для решти канадців, дуже важливими є цінності свободи й демократії, тому жодна із національних партій ніколи не визнає анексії Криму й не припинить критикувати Росію за агресію проти сусідів.
Що ж до нових демократів, то їхні шанси показати хороші результати на цих виборах є дуже низькими. Офіційна позиція партії прямолінійна: Росія мусить відповісти за порушення міжнародного законодавства. Утім, соцопитування вказують, що представництво Нової демократичної партії у 43-му скликанні парламенту може зменшитися ще вдвічі від чинного низького рівня. Тому великого впливу на формування порядку денного Канади партія навряд чи матиме.
ЗМІНИ У ПРІОРІТЕТАХ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ
На відміну від минулої виборчої кампанії, яка тривала на фоні гарячої фази конфлікту на Донбасі, зараз постріли на сході України лунають суттєво рідше. Потенційні загрози зі США та вже втілені – з Китаю наразі значаться на зовнішньополітичній схемі Канади значно вище від російських. Офіційного старту цьогорічної виборчій кампаній ще не дано, але при збереженні чинних глобальних трендів було б наївно очікувати, що Україні приділятиметься в її ході багато уваги.
Водночас, не варто забувати, що й консерватори, й ліберали, й нові демократи неодноразово заявляли, що Крим – це Україна, а Росія – агресор і грубий порушник міжнародного права, який заслуговує на міжнародні санкції. Тому – не залежно від результатів виборів – Україна матиме значення для Канади. Однак, вже не визначальне.
Максим Наливайко, Оттава